Консультація для педагогів:
"Екологічне виховання дошкільників"
Серед актуальних завдань, які розв’язують сьогодні дошкільні навчальні заклади, важливе місце належить екологічному вихованню. Природа своїм розмаїттям , барвами і динамічністю процесів привертає увагу людей змалку, збагачує їх мислення , є джерелом радісних переживань. Для дошкільників вона виступає основним елементом формування інтересів і позитивного ставлення до навколишнього світу. Сприймання природи збагачує мову, емоційну сферу, благодійно впливає на духовний світ малят та їх фізичний розвиток. Екологічні зміни на планеті спонукають сьогодні людей все глибше занурюватись в суть проблеми екологічного виховання та робити все необхідне для її вирішення . Екологічне виховання дітей - нова галузь дошкільної педагогіки, теоретичний та практичний розвиток якої здійснюється на сучасному етапі.
Екологічне виховання підростаючого покоління є проблемою глобальною, вимагає практичного вирішення адаптованих завдань, покликана прищепити дітям відчуття різноманітності форм, фарб, звуків у природі, прищепити дітям потребу не лише милуватися а й пізнавати, спостерігати, встановлювати зв’язки між явищами природи, робити відкриття. Екологічне виховання покликане значно посилити пізнавальні можливості дітей через формування у них стійкого інтересу до навколишнього світу.
Наш обов’язок відновити природу доки не пізно, тому з основних напрямків навчально – виховної роботи в дошкільних навчальних закладах є формування та розвиток екологічного мислення, самосвідомості, екологічної культури нового покоління – покоління ХХІ століття.
Основною формою роботи з екологічного виховання дітей - є заняття. На занятті діти отримують нові знання та уточнюють і закріплюють набуті раніше. Основне це засвоєння дітьми програмового матеріалу. Для цього вихователь використовує різноманітні методи – спостереження природних об’єктів, праці дорослих, дидактичні ігри, робота з картинами, читання художніх творів, бесіди. Метод проекту ґрунтується на дитячих потребах, інтересах, відкриває великі можливості для формування власного життєвого досвіду дитини у процесі взаємодії з навколишнім світом.
ЗРАЗКИ ПРОЕКТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ:
І ПРОЕКТ " ПРИКРАСЬ ДОВКІЛЛЯ". Спрямований на те, щоб подбати про чистоту та затишок не лише оселі , а й довкілля.Під впливом приємних вражень від своїх досягнень діти разом з вихователем доходять висновку – треба підтримувати чистоту в природі.
ІІ. ПРОЕКТ " КНИГА СКАРГ І ПРОПОЗИЦІЙ". Мета проекту – зібрати в книгу "скарги”, які надходять від тварин та рослин, що оточують дітей.
ІІІ. ПРОЕКТ "ДАРУЄМО РАДІСТЬ". Мета проекту - порадувати тих, хто нас оточує: погодувати пташок, збудувати шпаківню.
ІV. ПРОЕКТ "БЕРЕЖИМО ВОДУ". Мета проекту – навчити дітей економно використовувати воду, не забруднювати озера, ставки.
V. ПРОЕКТ "КОЛЕКЦІЯ ТВАРИН". Мета – збирання фотокарток, листівок з зображенням тварин та створення колекції. Підготувати дітей екскурсоводів , які розповідають цікаві історії про тварин , читають вірші.
VI. ПРОЕКТ "ПРОГНОЗ ПОГОДИ". Мета проекту – діти збирають народні прикмети, за якими завбачають природу:
- театр природи (явища та стихії природи ) ;
- екологічними стежинами ( луг, ліс, сад, озеро ).
Екологічні спостереження дають дітям можливість спілкуватися з живим об’єктом, розглянути його, отримати знання, показати взаємозв’язок, що існує в природі, закласти основи для появи у дітей емоційно – позитивного турботливого ставлення до даного об’єкту чи явища.
- формою роботи є – досліди, вони можуть бути екологічного та природознавчого характеру. Організовуючи цю роботу беремо до уваги важливу умову – нові знання , які дитина отримає, як результат своїх власних відкриттів, які ґрунтуються на знаннях, раніше нею засвоєних.
Екскурсії – це заняття, які здійснюються в природу. Освітньо -виховне значення екскурсій дуже велике, бо вони збільшують інтерес дітей до рідної природи, сприяють вихованню почуттів. Велику і цікаву спадщину екскурсій залишив нам В.Сухомлинський, яка до сьогоднішнього часу використовується в роботі з дітьми.
Екологічний тренінг - його мета формування у дітей екологічного чуття. Вправи з екологічного тренінгу проводяться в індивідуальній роботі з дітьми, а також у ході колективних занять.Діти повинні діяти з відомими правилами поведінки в природі.
На сучасному етапі приоритетними завданнями з екологічного виховання дошкільників є :
1. створення умов для екологічного виховання дошкільників;
2. здійснення цілісного підходу до оздоровлення дітей засобами природи.
3. формувати елементи наукових знань про основні екологічні фактори в розвитку живої природи ( світло, температуру , вологу, грунт, взаємозв’язки та залежності )
4. розвивати вміння класифікувати живу природу на основі безпосереднього сприймання та аналізу зовнішніх ознак. 5. стимулювати допитливість та інтерес до пізнання природи описами її об’єктів та явищ (народна творчість, прислів’я, загадки ).
Аналізуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що робота з екологічного виховання повинна бути систематичною, послідовною та направленою на позитивний кінцевий результат. Чим більше знатиме дитина, тим більше хотітиме довідатися ще, тим сильніше розумітиме, як вабить до себе рідна природа. Дорослі повинні виховати дітей так , щоб вони жили в дружбі з природою , щоб жодна істота не зникла назавжди.
Консультація для педагогів:
"Ознайомлення дітей з традиціями та побутом українського народу"
Виховати свідомого громадянина і патріота означає сформувати в дитині комплекс певних знань, особистісних якостей і рис характеру:
- патріотичну спрямованість , громадянську відповідальність і мужність, готовність працювати для розвитку Батьківщини , захищати її, підносити її міжнародний авторитет;
- досконале знання державної мови, постійну турботу про піднесення її престижу і функціонування в усіх сферах суспільного життя і побуту;
- повану до батьків, свого родоводу, традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього, як його представника, спадкоємця та наступника;
- дисциплінованість, працьовитість, творчість, турботу про природу та екологію рідної землі;
- фізичну досконалість, моральну чистоту, високу художньо-естетичну культуру;
- шанобливе ставлення до культури, вірувань, традицій та звичаїв нашого народу.
Щоб діти стали творцями своєї долі, необхідно, аби вони міцно засвоїли духовність, культуру рідного народу, глибоко перейнялися його національним духом, способом життя і мислення. Адже нація – це насамперед сукупність різноманітних духовних прикмет (Ю. Липа) та природних ( біологічних, психічних), історично зумовлених ознак "тіла, душі, розуму” (К. Ушинський), тобто психології, характеру, інтелекту певної культурно-історичної спільноти людей. "Національне виховання – певний грунт у справі зиіцнення моральних сил дитини і оновлення відродженої душі народу”, - навчала С. Русова. І ще одні крилаті слова С.Русової: "Міцнішою нацією в наші часи являє себе та, якакраще інших вичерпала в своєму вихованні свої глибокі національні скарби й національній психології дала вільний розвиток”.
Народознавство спрямоване на те, щоб діти зрозуміли і серцем засвоїли народну мораль, певні норми поведінки, етику й естетику побуту, культури, оволоділи вміннями та навичками трудової діяльності, фізичного вдосконалення. Заняття з народознавства проходять на основі різних фольклорних традицій. Буквальний переклад терміну "фольклор” – народна мудрість. Художнє відображення дійсності у словесно-музично-хореографічних і драматичних формах колективної народної творчості, нерозривно пов’язаної з життям і побутом народу. У ній відбито етичні і естетичні погляди народу. Один з розділів народознавста – це побут: хата, меблі, посуд, предмети побуту . рідна оселя завжди була символом добра і надії, її незгасний вогник світився теплом маминої любові, високої людяності, одвічною сподіванкою на чисте небо над нами і світанкову тишу. Народознавство тісно пов’язане з розділами програми виховання дітей такими як "Віконечко в природу”, "Мова рідна”, "Художня праця”. Без природи життя неможливе, і виховання без неї немислиме. Про це свідчить велика кількість повчальних, сповнених глибокого змісту, прислів’їв , приказок, загадок, притч, казок, легенд про природу. Органічна паралель природа – людина проходить крізьусі види і жанри українського фольклору. Постійний контакт дитини з природою сприяє засвоєнню понять, розвитку зв’язного мовлення; пробуджує в дітей уяву, вчить логічно мислити на основі зіставлення різноманітних предметів і явищ, пізнання звязків і наслідків, користі і шкоди.
Своє ставлення до природи люди відображали у віруваннях, традиціях, казках, побуті, ігашках, символах. Іграшки кожного народу мають свої педагогічні, художні і технічні традиції. Оригінальність і неповторність народної іграшки визначається також її національною своєрідністю вираження культури і побуту народу, що символізує її звичаєво-традиційні ознаки. Українська народна іграшка несе малятам доступні знання про працю, відпочинок людей у давнину, їхній побут, мистецтво, життя загалом. Народна іграшка в дитячих руках є тією ниточкою, яка з’єднує людину з історією її Батьківщини. Гра з народною іграшкою є також важливим засобом національного виховання. Іграшка – один з найважливіших видів декоративно-ужиткового мистецтва. Вона оригінальна і неповторна, збагачує душу і тішить серце. Вона забавляє, і допомагаєзадовольнити природну потребу дитини пізнати світ, творчо і самостійно його осмислювати.
Українські народні іграшки надзвичайно різноманітн, вони відрізняються регіональними та віковими особливостями. Відповідно до регіонів, іграшки відрізняються матеріалом, формою, візерунком, кольором та технікою виготовлення. Опішнянська іграшка : О.Селюченко (білочки, зайчики , вовчики); Г.Пошивайло (неглазуровані маленькі свищики);М Питриш (глазуровані жовті, зелено-коричневі вершники, бички, музики, горщики); І.Білик (баранчики, левики коричневого та зеленого кольорів). Іграшки косівського майстра з Прикарпаття Ю.Іллюка (червоні зозульки з біло-зеленим розписом). На Черкащині свистунці, вершники, баранчики не глазурувалися, їх поливали чирною смолою й орнаментували біло-червоними,зеленими цятками. На Вінничині майстри виготовляли глазурований дитячий посуд різних форм; на Житомирщині – димчастий (банячки, макітри, кулики, горщики); на Волині – гладишки , горщики-двійнята. Крім глиняної, славилася і українська дерев’яна іграшка – візочки , качечки, колисочки, сопілочки, свищики. Виробляли ще іграшки з ганчірок, тіста та сиру. Із глибини віків пийшли до нас традиції ляльки-мотанки, шитої ляльки, яку виготовляли з різних клаптиків тканини. Упродовж століть змінювалися народні ляльки, але в них зберігалися традиційні принципи пластичного, декоративного і символічного мислення народу, його світосприймання, душа і психологія, його уявлення про життя. Лялька – символ родючості, материнства, вони хатньо-побутові обереги (робилися ляльки з соломи, ганчірки, із зав’язаним в ній хлібом, на зразок вузької ляльки). Обличчя ляльки долгий час не зображувалось, щоб не наврочити дитині. Саме іграшка формує у дітей і підлітків зацікавленість до різних професій, історії рідного краю, його народної творчості, поваги до праці, розвиває творчууяву, фантазію, виховує трудові навички та естетичний смак.
Ознайомлюючи дітей з історично-культурними цінностями, побутом, народною іграшкою України, ставимо наступні завдання:
- виховувати любов до рідного краю;
- познайомити дітей з обладнанням та виготовленням народних іграшок;
- навчити розуміти і поважати традиції та історію рідного народу;
- виховувати повагу до батьків та людей взагалі;
- формувати бажання знати рідну мову.
Робота з дітьми на заняттях з народознавства має великий вплив на їх всебічний розвиток і виховання. За допомогою використання в роботі різних методів і прийомів діти стають біль спостережливішими, самостійнішими, виявляють інтерес до оточуючого, бережливе ставлення до природи, вміють себе зайняти. Розширюється світогляд дітей завдяки ознайомленню їх з народними звичаями і розглядання картин, предметів побуту, народних іграшок. Художня праця, виготовлення іграшок, знайомство з фольклором сприяють розвитку естетичного смаку, координації рухів, розвитку дрібної моторики рук, розумового розвитку, розвитку зв’язного мовлення.
Консультація для педагогів:
"Використання зразків народного мистецтва в роботі з дітьми дошкільного віку"
Проблеми моральності і працьовитості споконвіку посідали важливе місце у вихованні підростаючого покоління. Не втратили вони актуальності, бо, на жаль, дедалі помітнішими стають зниження у дітей поваги до чесного трудівника ,втрата притаманної українцям з давніх давен працьовитості. У пошуках нових засобів формування особистості ми намагаємось механічно перенести німецьку педагогіку на наш ґрунт. Звичайно в кожній педагогіці та педагогічній теорії є раціональні зерна, але ж не забуваймо і не відкидаймо свого рідного. Маємо в Україні не менш цінний досвід , кращі традиції народного морально-трудового виховання, за якого цей процес ішов поруч із працею. Бо праця для українців завжди виступала не тільки економічною, а й категорією моральною, педагогічною.
Процес входження дитини у світ праці, засвоєння нею моральних норм відбитий у різних видах усної народної творчості. Так, в одній з найперших забавлянок, які чує маля у „Сороці вороні”, - звучить мотив працьовитості і ледарства, бо тільки працьовиті одержують кашку. Найкращими умовами здійснення виховного впливу народна педагогіка вважає такі, за яких дитина завжди розумно завантажена корисними справами.
Велике значення у вихованні дітей має і використання зразків народного мистецтва. Завдяки їм маємо змогу виховувати емоційно позитивне ставлення до праці ,інтерес до народних ремесел, гордість за талановитих людей, що живуть на рідній землі, плекати паростки почуттів любові до свого краю, до свого народу, формувати дбайливе ставлення до витворів людських рук, культуру й естетику праці, культуру спілкування. Так, під час гурткової роботи з вишивання слід розкрити дітям красу української вишивки, багатство кольорів, різноманітних орнаментів. Збагатити знання про цей давній вид декоративно-вжиткового мистецтва. Слід формувати естетичного сприймання краси завдяки зразкам. Яким сприймеш світ на зорі життя, таким бачитимеш його завжди, не втрачатимеш відчуття прекрасного навіть попри всі незлагоди. Ось чому важливо, щоб краса оточувала людину з дитинства-краса природи, краса рукотворних речей. Чудові вишиванки, прозорі ніжні витинанки, ткані килими і різьблені карбовані предмети вжитку, різноманітна кераміка, народні іграшки. Вони породжують у маленьких сердечках любов до національної культури, інтерес до її історії, формують естетичні смаки, виховують бажання й самим створити щось гарне.
Прислів’я та приказки:
- Хочеш їсти калачі – не сиди на печі.
- Хто рано підводиться , за тим і діло водиться.
- Нових друзів май , старих не забувай.
- Хто про мир дбає , той життя хороше має.
- Щоб життя нам добре мати , треба добре працювати.
- Наша сила – сім’я єдина.
- Пташка красна пір’ям , а людина знанням.
- Зробив діло – гуляй сміло. - Без труда нема плода.
- Маленька праця краще за велике безділля.
- Нема товариша – шукай , а знайшов – бережи.
- Бджола мала , та й та працює.
- Не хвали сам себе – нехай тебе люди похвалять.
- Язиком так і сяк , а ділом ніяк.
- Поспішиш – людей насмішиш.
- Посієш вчасно, то й вродить рясно.
- Книга вчить як на світі жити.
- Семеро одного не ждуть.
- Дружній череді вовк не страшний.
- Ластівка день починає , а соловей його кінчає.
- Де пташки , там гинуть комашки.
- Як сіно косять , то дощів не просять.