"ДИТИНА І КОМП ’ЮТЕР"
"ЧИ ЗАЛЕЖИТЬ ВАША ДИТИНА
ВІД КОМП'ЮТЕРА?"
Комп'ютерні ігри – риса нашого сучасного життя. Сьогодні вони стали не лише розвагою, а й певним носієм культури, оскільки фокусують сучасну мораль та етику.Комп'ютер, як будь-який носій культури, одні можливості для самовираження створює, а інші обмежує.
Сучасні діти можуть легко працювати з різними комп'ютерними новинками. Але головне: щоб вони не потрапили в залежність від ” комп'ютерного друга ”,а все-таки цінували і прагнули до живого, емоційного, людського спілкування.
СПЕЦІАЛІСТИ визначають наступні ознаки залежності :
1) Дитина їсть, п'є, готує уроки біля комп'ютера.
2) Дитина провела хоча б одну ніч біля комп'ютера.
3) Повертаючись додому, дитина одразу сідає за комп'ютер.
4) Добре почувається за комп'ютером, відчуває певну ейфорію.
5) Якщо дитина позбавлена можливості сидіти за комп'ютером або вимушена займатись якоюсь іншою справою - вона стає дратівливою, неспокійною.
6) Дитина починає більше часу проводити за комп'ютером і зменшує час для занять, домашніх справ, повністю чи частково втрачаючи до них інтерес.
7) Починає часто конфліктувати з близькими людьми через свою діяльність.
8) Починає говорити неправду.
СПЕЦІАЛІСТИ ЗАУВАЖУЮТЬ, що без шкоди для здоров'я дитина може працювати за комп'ютером не більше 15 хвилин підряд, підліток – 1-2 години ( після 2 годин у 73 % підлітків з'являється зорова та загальна втома ).
Комп'ютер може стати помічником і " другом дитини ”, якщо дорослий буде розповідати про його позитивні сторони: за допомогою комп'ютера можна створювати незвичні малюнки, сюжети, музичні твори, відшукати цікаві сайти про живу природу.
Варто нагадувати дитині про обов'язкове виконання після роботи за комп'ютером гімнастики для очей:
1. Міцно заплющити очі на 3-5 сек, потім розплющити на 3-5 с.
2) Швидко поморгати протягом 30 с.
3) Подивитись у вікно, знайти нійвіддаленішу точку і затримати на ній погляд.
4) "Написати” очима цифри від 1 до 1 до 9.
5) "Намалювати” очима 6 горизонтальних вісімок і 6 вертикальних.
6) "Намалювати” очима 6 геометричних фігур (коло, квадрат…) за годинниковою стрілкою.
"Казкотерапія, як засіб вирішення педагогічних проблем"
Що таке казка? Історія, розказана вам у дитинстві. Духовна спадщина, залишена нам предками. А ще — спосіб осягнення таємниць старовини, банк життєвих ситуацій і криниця життєвої мудрості. Психологи виявили, що казка має лікувальну дію, і розробили новий метод психотерапії — казкотерапію. Казкотерапія є досить давнім психолого-педагогічним методом. Знання про світ, філософію життя споконвіків передавалися з вуст у вуста, а також записувалися; кожне покоління перечитувало і засвоювало їх.
Сьогодні під терміном "казкотерапія" розуміється спосіб передачі знань про духовне виховання і соціальну реалізацію людини. Саме тому казкотерапію називають системою виховання, співзвучною духовній природі людини . Казкотерапія дозволяє здобути відчуття психологічної захищеності в повсякденному світі, дає можливість програти основні життєві ситуації в «захищеному режимі» – посередництвом казок. Даний вид терапії дозволяє глибше розібратися у собі,активізувати внутрішні ресурси людини.
Казка — це творчість, доступна кожній людині. Важливим фактом є той, що деякі казки мають терепевтичий ефект і для дітей і для дорослих: читаючи казку, роздумуючи про неї, людина на несвідомо-символічному рівні «запускає» власні творчі процеси. Цінною рисою казок є те, що в їх ході відбувається певна трансформація – слабкий герой перетворюється в сильного, недосвідчений в мудрого, лякливий у сміливого тощо. Таким чином казка чудово сприяє розвитку дитини. Дитина з певного віку асоціює себе з головним героєм і в своїй уяві подорожує, бореться з чудовиськами, перемагає зло, перемагає страхи та ін., тобто «проживає» казку.
Групове застосування казкотерапії дає можливість «проживати» казку у вигляді гри чи вистави, що сприяє не лише психічному, а й фізичному оздоровленню дитини. Чи не таким чином діти знімають стрес, душевний біль, а можливо втілюють в життя свої задуми? Питання досить риторичне, зважаючи на те, як часто ми,батьки, зупиняємо свою робочу метушню задля відповіді на дитяче питання чи просто щоб обійняти та наділити посмішкою сина, дочку...
Дуже часто нас запитують, які казки читати дівчаткам, а які – хлопчикам. Звичайно, і дівчаткам, і хлопчикам потрібно читати найрізноманітніші казки. Оголосити певні казки «чоловічими» і не читати їх дівчаткам, чи навпаки, було б дивно. У гендерному (статевому) відношенні всі казки, міфи, легенди, можна умовно розділити на групи: - «чоловічі»: головний герой — чоловічий персонаж (до таких казок можна віднести всі міфи й легенди про героїв, а також казки, головні герої яких належать до чоловічої статі); - «жіночі»: головна героїня (або героїні) — персонаж жіночої статі; - «змішані»: є два головних герої обох статей. Сюжет «чоловічих» і «жіночих» казок побудований таким чином, щоб герой (або героїня) самостійно розібралися з виникаючими труднощами й винесли певний урок для себе. Сюжет же «змішаних» казок, у яких діють антропоморфні герої, обов’язково завершується возз’єднанням героя й героїні, весіллям. Тобто «чоловічі» казки відображають чоловічі стратегії поведінки, ставлення до життя, уроки, а «жіночі» – відповідно, жіночі. «Змішані» ж казки оповідають про взаємини й взаємовплив мужності й жіночності і їхній гармонізації. Давним-давно наші мудрі предки розділяли методи виховання дівчаток і хлопчиків. У хлопчиків розвивали мужність, а в дівчат – жіночність. Найбільш популярними «жіночими» казками є «Червона Шапочка», «Маша й Ведмідь", «Крихітка-Хаврошечка», "Попелюшка» (але не в сучасній інтерпретації), і т.п. Якщо в «чоловічих» казках не завжди присутні жіночі образи, то в усіх «жіночих» казках обов’язково є чоловічий персонаж. Героїні доводиться або будувати з ним стосунки, вступаючи в боротьбу («Червона Шапочка», «Маша й Ведмідь»), або вона готує себе до щасливого шлюбу («Крихітка-Хаврошечка», «Морозко», «Попелюшка»). Мрії, дії жіночих героїнь обов’язково звернені до чоловіка (за винятком, мабуть, міфологічних амазонок). Це не дивно. Принципи Любові, продовження роду, основні для жінки, не можуть бути реалізовані без участі чоловіка. Фактично всі „жіночі” казки допомагають дівчинці осягнути зміст жіночності й таємницю, варіації взаємин із чоловіком.
У такої казкотерапії виявилося безліч плюсів:
• розвиває фантазію мами,
• розвиває фантазію і мову дитини,
• добре застосовувати, коли очі втомилися (наприклад, після роботи), коли читати зовсім нічого не хочеться,
• можна сміливо варіювати довжину казки в залежності від кількості часу і сил,
• якщо придумати яку-небудь смішну казку, то спільний регіт чудово знімає напругу, засинаєш з посмішкою,
• подібне спільне проведення часу чудово зближує всіх, хто бере участь в цьому процесі
• дитина усвідомлює, що казка - це не щось придумане в одній формі раз і назавжди, а вона «жива», все в казці можна поміняти, як того забажає автор.
Треба тільки підключити свою фантазію. Казкотерапія - давно випробуваний та схвалений як у світі, так і в Україні метод психотерапії. Але розповсюджується він досить повільно. Можливо тому, що ми ще далекі від усвідомлення важливості психологічного здоров’я дитини, можливо ми, дорослі, повністю переключились на вирішення щоденних побутових проблем, виправдовуючи себе тим, що матеріальне благополуччя важливіше. А чи так це насправді?
"Як поводитися в конфліктній ситуації"
Чи доводилося Вам потрапляти в конфлікт? Думаю, що більшість відповість «Так».
Слово «конфлікт» (від латинського conflictus – боротися разом) викликає у більшості людей відверті негативні почуття і думки. Під ним розуміють зіткнення протилежних людей, інтересів, думок, поглядів, серйозні розбіжності, гостру суперечку в спілкуванні.
Водночас конфлікти – невід’ємна частина життя. Варто зрозуміти, що конфлікт – це нормально. Всі люди різні, і відмінності сприймати дуже важко. Конфлікт є проявом незгоди між двома чи кількома людьми або ідеями. Він означає, насамперед, взаємодію, діалог. Саме тому конфлікт може стати початком розвитку гармонійних стосунків, можливістю реально щось змінити. Але така можливість виникає лише за умови позитивного спілкування, взаємодії між його сторонами.
Ключ до взаємовигідного розв’язання конфлікту полягає в тому, щоб по можливості задовольнити обидві сторони, шляхом взаємного толерантного ставлення досягти консенсусу або компромісу.
Толерантність (від латинського tolerans – терплячий) – терпимість до чужих думок і вірувань. Пропоную вашій увазі правила безконфліктних відносин: Задавайте собі нескінченні «чому» і ви зрозумієте суть конфлікту. Проявляйте емпатію, намагайтеся поставити себе на місце іншого. Засуджуйте дії, а не особистість людини. Не намагайтеся змінювати чи перевиховувати інших.
Пам’ятайте: кожна людина – така ж яскрава й унікальна індивідуальність, як і ви , приймайте її такою, якою вона є. Намагайтеся знайти в людині позитивні риси, вмійте бачити її достоїнства і в стосунках з нею спробуйте опиратися на ці якості.
Майте мужність від щирого серця визнавати свої помилки.
Уникайте зазнайства і позування.
Вчіться володіти собою!
Гнів, дратливість, злобність спотворюють людину.
Егоїзм – джерело багатьох конфліктів.
Виховуйте в собі терпіння, пам’ятайте, що «рана зажива є поступово».
Не переймайтеся через дрібниці.
"Якими діти хотіли б бачити своїх батьків?"
ДІТИ ХОТІЛИ Б БАЧИТИ СВОЇХ БАТЬКІВ ТАКИМИ, ЩО:
* «… Цікавляться нами і готові допомогти, коли потрібно»;
* «… Вислуховують і намагаються зрозуміти»;
* «… Дають відчути, що люблять нас»;
* «… Приймають нас такими, якими ми є – з усіма нашими помилками і недоліками»;
* «… Довіряють нам і чекають хорошого»;
* «… Ставляться до нас як до дорослих»;
* «… Направляють нас».
Що стоїть за цими фразами? Дитина оцінює батьківську любов і турботу, судячи з того інтересу, який батьки виявляють до його життя, за кількістю часу, який приділяють йому. Якщо ж малеча відчуває нестачу батьківської уваги, то й довірчі відношення між ними і його батьками не виникають. Йому не довіряють батьки, значить, не довіряє і він собі сам, тобто низько оцінює себе, не впевнений у власних силах і можливостях.
ПОРАДИ ДОРОСЛИМ ВІД ІМЕНІ ДИТИНИ:
* Ставтеся до мене так само, як ви ставитеся до своїх друзів. Тоді я теж стану вашим другом.
* Не намагайтеся від мене, коли я задаю відверті питання. Інакше я взагалі перестану ставити їх і буду шукати відповіді на вулиці.
* Не чіпляйтеся і не бурчіть. Інакше я буду змушений захищатися, прикидаючись глухим.
* Не змушуйте мене відчувати, що мої вчинки – смертний гріх. Мені треба навчитися, роблячи помилки не відчувати при цьому, що не на що не придатний.
* Не намагайтеся читати мені повчання і нотації. Ви будете здивовані, дізнавшись, як чудово я знаю, що таке добре і що таке погано.
* Не піддавайте дуже великому випробуванню мою чесність. Будучи заляканий, я легко перетворююся на брехуна.
* Не покладайтеся на силу у стосунках зі мною. Це привчить мене до того, що рахуватися потрібно тільки з силою.
"Використання психогімнастики
на заняттях з дітьми дошкільного віку"
Завдання "психогімнастики” є збереження психічного здоров’я, запобігання емоційним розладам у дитини через зняття психічного напруження, розвиток кращого розуміння себе та інших, створення можливостей для самовираження особистості. Більшість психогімнастичних завдань побудовані на імітації певних почуттів та емоційних станів людини. Решта передбачає відтворення дітьми дій та вчинків уявних героїв.
Оволодіння виразними рухами, що закріпилися у процесі еволюції за будь-якими відчуттями і станами людини, дає змогу малюкам не тільки більш адекватно спілкуватися, тонше розуміти почуття інших, а й створює умови для формування їхньої власної емоційної сфери: виховання емоцій та вищих почуттів.
Уже в чоритирічних дітей моторика обличчя досить розвинена. Навіть трирічні малюки розуміють значення жестів і вміють жестикулювати. Більшість трирічних дошкільнят легко імітують голос злого вовка або зайчика-боягузика. П’ятирічні діти можуть набрати умовні пози, коли їх просять зобразити, ніби їм холодно або у них болить живіт. Відставання розвитку виразної моторики нерідко зустрічається у психологічно неблагополучних дітей. Малюки з бідною експресією не повністю розуміють значення слів, звернених до них, невірно оцінюють ставлення людей до себе, що в свою чергу може спричиняти розвиток у них астенічних рис характеру.
Психологічні вправи корисні н тільки емоційно загальмованим дошкільнятам, а й малюкам з добре розвиненою експресією, а також надто чутливим та реактивним. Це зумовлено тим, що вплив психогімнастики на емоційно особистісну сферу дитини забезпечується цілим рядом як формуючих, так і корекційних механізмів. Проводити психогімнастику можна в будь-який час, краще з невеликою групою дітей (5-8 чоловік).
Окремі вправи можна пропонувати як ілюстрації до щойно прочитаних казок, додаток до бесід про ті чи інші риси характеру, як рухливі ігри на прогулянках або на музичних заняттях.
Якщо вихователь спеціально виділяє час на проведення психогімнастики з певною групою вихованців, то заняття доцільно побудувати з трьох етапів:
1. Психомоторна розминка.
На цьому етапі найдоречнішими є групові завдання, які допоможуть зняти скутість або надмірне збудження, настроїти дітей на заняття. Малюки ознайомлюються з елементами виразних рухів, міміки, ходи тощо, зображують їх у динаміці ("Зарядка для обличчя”, "Зоопарк на прогулянці”, "Загадкові голоси”, "Зачарований хлопець” іт.п.). Для зниження нервово-психічного напруження корисно чергувати відтворення емоційних станів, пов’язаних з переживаннями задоволення (тілесного та психічного) і невдоволення: "Мандрівники”, "Добра чарівниця”, "Квіти та садівник”, "Слоненя шукає маму”, "Хмаринка та сонечко” та ін. На цьому ж етапі доцільно пропонувати ігри – вправи на розвиток довільної уваги, пам’яті, спостережливості, витримки ("Знайди та помовч”, "Розвідник та загін”, "Індійці”, "Слухаємо тишу”).
2. Психокорекційні завдання.
На цьому етапі переважають етюди та ігри, в яких відтворюються окремі риси характеру та соціально забарвлені почуття (доброта, чесність, скупість і т.п.), дається моральна оцінка поведінки персонажів. Мета цього етапу психогімнастики – корекція настрою та поведінки дітей, тренінг змодельованих стандартних ситуацій. Форми вправ на цьому етапі – різноманітні: інсценування оповідань, змагання "акторів” та "телепатів”, творчі завдання психотерапевтичної спрямованості, спогади про почуття, які переживали, та ін.
3. Психопрофілактичні вправи.
Мета – створити в дитини відчуття, що її приймають група, вихователь, навіяти бажаний настрій, поведінку, риси характеру. На цьому етапі закріплюється позитивне ставлення учасників до дітей, до себе самих та до занять з психогімнастики, формується здатність до психом’язового само розслаблення.
Більшість ігор заключного етапу побудована на тому, що учасники виявляють одни одному свою прихильність, симпатію, любов (пропонують товаришувати, миряться, жаліють, хвалять, опікуються: «День народження», «Друзі зустрілися», «Теремок»); захищають або зігрівають один одного ("Ведмежата”, "Зачарована каблучка”); або всі разом виконують спільне завдання ("Мальовничий килим”, "Складіть малюнок”, "Веретено”, "Живі картини”). Прийоми психом’язового розслаблення пропонують дітям в ігровій формі через уявлення певних знайомих дитині ситуацій. Ігри можуть бути як спокійними (усунення психо-емоційного напруження), так і веселими (створення бадьорого, піднесеного настрою) залежно від завдань заняття. Тактильне єднання групи, спільне переживання радості виступає сильнодіючим фактором, що знімає психологічне напруження дітей у групі, нормалізує їхню поведінку і спілкування, забезпечує емоційний комфорт на досить тривалий час.